Жак Марія Еміль Лакан .
Коротка історія життя та творчості
Жак Марія Еміль Лакан народився 13 квітня 1901 року у Парижі в сім’ї заможного торговця оцтом. Отримав традиційне католицьке виховання та класичну освіту в єзуїтському коледжі святого Станіслава у наставників «Спільноти Марії».
В університеті вивчав медицину, спеціалізувався на психіатрії. З 1927 р. працював у лікарні Святої Анни, де психіатрія вже зазнала впливу психоаналізу, і шизофренія вважалася результатом несвідомих конфліктів, а не поганої спадковості.
Вчителем Лакана був відомий дослідник параноїдального марення та психічного автоматизму Клерамбо. Його через роки Лакан називатиме своїм єдиним наставником у психіатрії. Концепція психічного автоматизму демонструє, як внутрішній, суто механічний паразит підпорядковує собі психічний стан людини. Клерамбо пояснює автоматизм присутністю у душі якоїсь психічної машини, з якою людина не може впоратись. Цю машину символічного і буде освідомлювати Лакан.
У 1931 р він отримує диплом судового психіатра. З 1932 по 1938 рр. Жак Лакан проходить аналіз у Рудольфа Льовенштайна. У 1934 році стає членом «Психоаналітичного товариства Парижа» (SPP).
У 1932 р Лакан захищає дисертацію «Про параноїдальний психоз та його відношення до особистості». Через кілька десятирічь він скаже, що параноїдальний психоз та особистість — це одне й те саме. Вже у цій праці цілком зрозуміле прагнення Лакана до пропущення одного дискурсу крізь інший. Дисертація стає місцем зустрічі психіатрії, психоаналізу, сюрреалізму та філософії. Він надсилає її у Відень до Фрейда, від якого в січні 1933 року отримує лаконічну відповідь: «Дякую за те, що надіслали Вашу дисертацію».
Дисертація публікується у першому номері сюрреалістичного журналу «Мінотавр», нею захоплюється Сальвадор Далі. В свою чергу творіння Далі під назвою «Гнилий віслюк» виявляється важливим поштовхом для розуміння мови психозів Лаканом. У його роздумах психічний автоматизм Клерамбо доповнюється спонтанним листом Бретона.
З цього тексту починається і постійний інтерес Лакана до філософії, який, втім, був у нього ще у юні роки. Свідченням тому була схема «Етики» Спінози, якою була прикрашала в ті роки кімната Лакана. На початку 1930-х років до його орієнтирів у філософії окрім Спінози та Ніцше додалися ще Ясперс та Гусерль. Пізніше до них приєднається Гегель, з яким французьке інтелектуальне середовище познайомилось на лекціях філософа Олександра Кожева, а також Хайдегер.
Семінари Кожева з «Феноменології духа» проводилися у Вищій Практичної Школі. Саме тут у 1933 році Лакан знайомиться із Жоржем Бата та Раймоном Кено. У цьому ж році в «Мінотаврі» він публікує статті «Проблема стилю та психіатрична концепція параноїдальних форм досвіду» та «Мотивації параноїдного злочину: злочин сестер Папен».
У 1933-1934 рр. Лакан бере участь у роботі «Соціологічного коллежу», заснованого Батаєм, Лейрісом та Кайуа. У 1934 році у Лакана з’являється перший пацієнт, в цьому ж році він одружується з Марі-Луїз Блонден, а ще за три роки знайомиться з Сільвією Батай, на якій одружується у 1953 році.
У 1936 році Лакан вирушає на Міжнародний психоаналітичний конгрес у Маріїнбаді, де намагається висвітлити свою теорію стадії дзеркала, на котрій формується його уявна думка про самого себе. Стадія дзеркала – це нарцисична репрезентація, що затверджує уявну єдність людського тіла. За десять хвилин після початку виступу Лакана перериває головуючий на конгресі Ернест Джонс. Не здавши недочитану доповідь для публікації, Лакан вирушає на відкриття Мюнхенської олімпіади.
Під час Другої Світової війни Лакан працює у військовому шпиталі. Доки іде війна він не пише жодного рядка. Після закінчення війни він вирушає до Англії, де його приваблює робота у групах Вільфред Біон та Джона Рікмана.
У 1949 році Лакан у філософа Олександра Койре знайомиться з етнологом-структуралістом Клодом Леві-Стросом. Любов до науки, літератури, живопису зближує Лакана з Леві-Стросом. Для Леві-Строса несвідоме — це порожнє місце, у якому скоюється автономія символічної функції: символи є реальнішими за те, що вони символізують, це значить, що вони передують “тому, що означає’’. Лакан приголомшений статтями Леві-Строса. Тепер для нього у постаті Едіпа з’єднується табу інцесту Фрейда з символічною функцією як законом несвідомої організації людського суспільства.
Окрім психіатрії, мистецтва та філософії, інтерес психоаналітика, звичайно ж, лежить у площині мови. Інтерес Лакана до мови проявляється, по-перше, у його любові до літератури, причому на відміну від Фрейда, вже не тільки до літератури класичної. У юні роки він регулярно відвідує книжкову крамницю Адрієн Мон’є, яку також відвідують Андре Жид, Жюль Ромен, Поль Клодель. Тут сімнадцятирічному віці він зустрічається із Джеймсом Джойсом, творчість якого він буде аналізувати через багато років. Лакан повинен зрозуміти, як працює мова, для цього він звертається до основ лінгвістики, що закладені у роботах Фердинанда де Сосюра.
Коли в Париж з Америки приїжджає відомий лінгвіст Роман Якобсон, він зупиняється у Клода Леві-Строса. Не дивно, що одного разу Лакан та Якобсон зустрілися і потоваришували. Усіх трьох об’єднувала цікавість до структур. Особливий акцент на структурах Лакан зробить у 1960-их роках, коли його дискурс буде зазнавати чергових трансформацій: місце міркування займатиме формула, місце ілюстративного прикладу — гасло, місце доводу — неологізм.
Коли Лакан знайомиться з Якобсоном, обох привертають мовні розлади, афазії, про які, до речі, Фрейд написав книгу в 1891 році. Змальовуючи два типи афазій за різновидом зв’язку подібності або суміжності, Якобсон співвідносить їх із двома риторичними фігурами — метафорою та метонімією. У 1957 році Лакан порівнює їх з двома виявленими Фрейдом механізмами роботи несвідомого — згущенням та зміщенням: несвідоме оперує риторичними стежками.
Інша ідея Якобсона, яку розвиває Лакан, має відношення до поняття «рідна мова». Якобсон підкреслює, що рідна мова спочатку сприймається як іноземна. Пережити цей досвід чужої мови легко, опинившись у країні, де ти не розумієш жодного слова. Лакан приходить до формули, що згодом стала знаменитою «дитина занурена у мову з момента народження». У цьому сенсі символічне передує уявному.
Свої теорії, ідеї та міркування Лакан розробляє на семінарських заняттях. Семінари стають його особливою формою роботи на три десятиріччя. Семінари Лакана — тлумачення текстів Фрейда. Лакан починає проводити семінарські заняття у 1951 році у квартирі своєї майбутньої дружини Сільвії Батай. З 1953 року семінари проводяться у лікарні Святої Анни. У 1964 році, завдяки клопотанням Альтюссера і Леві-Строса Лакан переносить семінар у знамениту Вищу нормальну школу. Тепер у розпорядженні Лакана є аудиторія, що вміщає до трьохсот учасників. З 1969 року семінар на десять років переїжджає на Факультет права, де в аудиторію, розраховану на шістсот п’ятдесят слухачів, набивається вісімсот. Перший семінар на факультеті права Лакан присвячує абсолютно новій революційній концепції — теорії чотирьох дискурсів.
Лакан вважає за краще не писати, а говорити, розмірковувати вголос. Єдина фундаментальна публікація так і називається «Те, що було написано», або «Писання». Ця величезна праця, до якої увійшло безліч статей, вийшла в світ у 1966 році і декілька разів була перевидана, ставши неймовірним бестселером. Неймовірність полягає в тому, що найскладніші писання Лакана, подібно Біблії, були на початку 21 століття мало не в кожному французькому будинку. Про них говорять не лише психоаналітики, не лише інтелектуали, але й таксисти та продавці одягу у бутиках. Відкривається «Написане» текстом про «Викрадений лист».
У 1955 р Лакан проводить семінар, присвячений аналізу «Викраденого листа». Розбираючи текст Едгара По, Лакан наголошує, що «коли персонажі оповідання починають володіти цим листом, ними самим опановує і захоплює їх щось таке, у порівнянні з чим індивідуальні їх особливості не є важливими». Суб’єкт представлений у вигляді листа, ланки у ланцюзі «того, що означає». Місце «я міркую» (Декарта) займає «воно говорить» (Фрейда). Лист як «те, що означає» вписаний в несвідоме і визначає, подібно фортуні Макіавеллі, долю суб’єкта. Так Лакан знов надає змісту фрейдовскій машині листа.
Уявлення про мову є вкрай важливими для розуміння інстанції символічного в тій моделі психіки людини, яку пропонує Лакан. Ідея символічного порядку була введена в гуманітарні науки Леві-Стросом, для якого будь-яка культура є сукупністю символічних систем — мови, шлюбних зв’язків, економіки, мистецтва. Говорячи про символічне, Лакан в черговий раз підкреслює: несвідоме структуроване як мова.
У 1953 році Лакан виступає з лекцією, в якій представляє свою модель психічного, що являє собою три виміри, діалектично пов’язані між собою — уявне, символічне, реальне. Ця модель психічного апарату людини, яку надає Лакан, є доповненням двох структур Фрейда — несвідомого, підсвідомого, свідомого та я, воно, над-я. В останні роки життя Лакан буде зосереджений на інстанції реального як на інстанції неможливого, того, що неможливо уявити, того, що неможливо символізувати. Зрозуміло, що йому все менше доводиться вдаватися до слів і все більше — до топологічних моделей. Незважаючи на такий поворот у бік математики, він як і раніше іде шляхом, зазначеним Фрейдом.
У 1951 році Лакан проголошує «Повернення до Фрейда». У цьому ж році в Психоаналітичному суспільстві Парижа (SPP), що входить в МПА (IPA), починає розгоратися скандал з приводу коротких сесій Лакана. Лакан намагається довести опонентам, що його техніка спрямована на посилення аналітичних важелів терапії. Його логіка така: якщо несвідоме не знає часу, то можна наполягати на стандартній тривалості сесії.
Тут варто згадати, що Лакан декларує ідеологічну розбіжність у поглядах з генеральною лінією американського психоаналізу ще раніше, в 1936 році, коли у промові перед ПОО каже: «людина не пристосовується до дійсності, вона пристосовує її до себе».
Навколо Лакана починаються скандали. По-перше, він є перманентним реформатором психоаналізу. По-друге, в інтелектуальних паризьких колах він — поп-зірка (у 1969 році директор відомої Ecole Normale Superieur навіть заборонив проведення його семінарів з причини нескінченних розмов про фалоси та безлічі дорогих автомобілів, що припарковані під час його лекцій біля Школи). По-третє, Лакану переслідують розколи об’єднань, їх створення та розпуск.
1953 Лакана обирають президентом Психоаналітичного суспільства Парижа (SPP). Але через півроку він залишає цей пост і приєднується до Французького психоаналітичного суспільства (SFP). У 1964 р Лакан стає засновником «Фрейдової Школи Парижа» (EFP). У 1974 з’являється ще одна заснована ним структура – «Фрейдове Поле» («Le Champ freudien»). Лакан займає пост директора, президентом стає Жак-Ален Міллер.
У 1980 році Лакан через газету «Ле Монд» оголошує про розпуск ФШП (EFP) і просить усіх, хто хоче продовжувати роботу разом з ним, викласти свої наміри в письмовому вигляді. За один тиждень він отримує тисячу листів. 21 лютого Лакан засновує ще один інститут — «Випадок Фрейда» («La Cause freudienne»). 12 липня того ж року на міжнародній конференції в Каракасі він каже: «Вам вирішувати, чи бути вам лаканістамі; сам я — фрейдист». Програма «Назад до Фрейда!», Яка прокладала маршрути руху думки Лакана протягом декількох десятиліть, завершувала черговий цикл. 9 вересня 1981 в Парижі Лакан помер. Його останніми словами стали «я наполягаю на своєму … я йду».
Віктор Мазін
Джерело: lacan.ru
