Меланхолія у фільмі «Голгофа» (Calvary)

Огляд випадку меланхолійного тріумфу на прикладі фільму «Голгофа».

Ця стаття базується на моїй екзаменаційної роботі до курсу по меланхолії в Магістратурі Гуманітарних наук університету Ніцци. В статті містяться спойлери до британо-ірландського фільму «Голгофа» (Calvary) 2014 року, тому тим, хто не любить знати сюжети фільмів заздалегідь, я рекомендую для початку переглянути сам фільм, який гідний найкращих рекомендацій.

Стаття, як я сподіваюся, може бути цікава як моїм колегам, так і людям, які цікавляться психоаналізом і психологією, та особливо тією загадковою і непростою областю, яку ми називаємо «меланхолія» або «депресія». У тексті міститься психоаналітична термінологія, значення частини якої частково пояснюється в самому тексті.

MV5BMTc3MjQ1MjE2M15BMl5BanBnXkFtZTgwNTMzNjE4MTE@._V1_

Британо-ірландський фільм 2014 року «Голгофа» (Calvary) є другим фільмом з «Славної трилогії самогубств» (Glorified Suicide Trilogy), режисера і сценариста John Michael McDonagh, автобіографія якого, що доступна з відкритих джерел, каже, що він у молодості сидів у в’язниці за вбивство лебедя, знаходиться в «руйнівному» шлюбі з «психологічно нестабільною австралійкою» і страждає через проблеми з вагою тому, що їсть занадто багато пирогів.

Фільм, на мій погляд, є роздумом режисера-сценариста про різні рішення, які приймаються людьми як вихід із глибокої особистої кризи, і це рішення агресивні (вбивство), залежні (алкоголізм, наркоманія, булімія, проміскуітет) та меланхолійні (самогубство).

Герою фільму панотцю Джеймсу, католицькому священику з ірландського селища, віком біля 60 років, під час сповіді прихожанин Джек Бреннан говорить про те, що збирається його вбити, і дає йому тиждень на залагодження справ. Джек зізнається в тому, що в 7 років був зґвалтований іншим католицьким священиком, і протягом ще 5 наступних років піддавався сексуальному абьюзу з його боку. Джек не може зробити формальну заяву, не може свідчити про те, що з ним сталося, тому що той священик вже помер. Наразі він прийшов до рішення із принципу вбити католицького священика, при цьому доброго, тому що, на його думку, це повинно шокувати всіх. Він каже: «Я збираюся вбити вас, тому ви не зробили нічого поганого, я збираюся вбити вас, тому що ви невинні». Він призначає панотцю Джеймсу зустріч наступної неділі на пляжі для звершення цього акту.

Далі фільм оповідає про те, як ця сповідь відбивається на житті панотця Джеймса, як вона впливає на його сприйняття відносин з оточуючими його людьми – c колегою отцем Лірі, донькою, єпископом, місцевим хлопчиком і випадковою дівчинкою-підлітком, різними жителями селища та з власної собакою, яка страждає від невиліковної хвороби, допоки в кульмінації лінія фільму не доходить до логічного завершення – в фіналі панотець Джеймс приходить на зустріч із своїм убивцею і вмирає, застрелений ним.

tumblr_nb3xodmMiH1qg7bb1o1_1280

Я розглядаю цю історію як випадок меланхолійного провалу для панотця Джеймса, і з’являється цей провал у момент, коли він чує визнання свого прихожанина в тому, що той був жертвою священика-педофіла, і в тому, що він хоче вбити Джеймса за гріхи іншого. До цього моменту можна сказати, що меланхолія панотця Джеймса була розсіяна в часі, прихована. Під час фільму ми дізнаємося, що панотець Джеймс став священиком кілька років тому після смерті своєї дружини від тривалої хвороби, відчувши «покликання», проте його доросла дочка, схильна робити спроби самогубства після трощення чергових невдалих любовних стосунків, скаржиться батькові на те, що той втік від неї, залишивши одну, пішовши у священики, і що вона втратила обох батьків за ціною одного. Що це означає – бути католицьким священиком? Це означає зокрема целібат як відмову від власної тілесної сексуальності, від тілесної любові. Тут я бачу щонайменше 2 сторони цього кроку. Одна сторона – це заклик до батьківської функції, яку здійснює для Джеймса Бог і Церква, і друга сторона – це уникнення реальності, боротьби, задоволення потреб у залежності.

Оточення панотця Джеймса, його парафіян можна назвати депресивною спільнотою, де люди перебувають у постійному стражданні, та без надії на зміну майбутнього. Кожен із персонажів фільму веде на свій лад деструктивний спосіб життя, і знаходить своє рішення справлятися з цим, і це не найкращі рішення. Лікар-кокаїніст прикриває цинізмом своє глибоке розчарування в людях та житті; офіціант бару думає про відхід у армію, де міг би легітимізувати своє бажання вбивати людей, особливо жінок, з якими не вдається вступати у відносини; «малюк» Лео бравує своїм ставленням до себе як до повії, поліцейський пишається тим, що вбив священика-педофіла, якого не зміг звинуватити суд; дружина Джека знаходить втіху в постійному проміскуітеті, бармен вважає всіх священиків однаковими, а церкву застарілим інститутом.

MV5BMTQ3Mjc2OTQ2OF5BMl5BanBnXkFtZTgwNDAwMzM4MTE@._V1_SX1500_CR0,0,1500,999_AL_

Всі персонажі фільму у його ході висловлюють свої претензії до католицької церкви, адресуючи їх панотцю Джеймсу, і в цьому середовищі йому здається, що він більше не компетентний, не здатний впоратися зі своїми функціями як священик, знецінений парафіянами, оскільки, на загальну думку, хоч і є «хорошим» священиком, проте нічим не може допомогти своїм парафіянам, не здатний їх наставити на кращий шлях, змінити їхнє життя на краще. У цьому сенсі парафіяни також дуже депресивні, вони обирають меланхолійний захист, говорячи панотцю Джеймсу – ви нічого не зможете для нас зробити. Меланхолійний захист означає, що я – ніщо, нічого не знаю, я – злочинець, я винен, ви нічого не можете для мене зробити, я ніколи нічого не досягну. Тут депресивна спільнота не є симптомом цього суспільства, але феноменом, як про нього говорить Федіда, оскільки парафіяни здебільшого не закликають священика допомогти їм, не чекають підтримки, вони наполягають на своїй позиції бути нікчемними, бути злочинцями, циніками, перелюбниками, не бути в змозі нічого змінити.

calvary03

Джек (вбивця) є у фільмі уособленням того ризику, який виникає, коли суб’єкт починає протестувати, і цей протест, бунт може призвести до знищення іншого, що у фіналі фільму і відбувається.

Фільм виразно ілюструє ідею про відхилення функції Батька у постмодерністському суспільстві, де католицька церква та священики виступають уособленням такої батьківської функції, яка відхилилася. Це неспроможний священик – колишній алкоголік, це священики-спокусники, це Церква, яка поблажливо ставиться до гріхів своїх священиків і відхиляється від своєї функції надавати підтримку, бути прикладом, давати надію та обіцянку на краще життя після смерті. Ризик провалу виникає за відсутності нарцисичної опори, і ця відсутність – провал церкви як інституту з невротизуючою функцією: з одного боку, явні свідчення злочинів священиків, з іншого боку – відмова від явної реакції на цю ситуацію, спроби зам’яти, розмивання кордонів (порада єпископа щодо того, що таємниці сповіді можна не дотримуватися), підтримка перверсивної позиції (порушувати таємницю сповіді не можна, але за певних умов, і якщо дуже хочеться, то можна), ухиляння від відповідей. З третього боку, віра в доброго бога також постійно піддається сумніву парафіянами, які постійно показують, який поганий цей світ, що створив бог, адже він створив і маніяка-вбивцю-гвалтівника-канібала, і лікарів, які роблять помилки, що ведуть до жахливих наслідків, і священиків-педофілів.

MV5BMTBjNWRiMzctNTRlMC00NTY5LWIxZmUtZDc1NmNiZDM1Zjk4XkEyXkFqcGdeQXVyMjMxMDgyNzU@._V1_

Тут йдеться про Ідеал-Я (Ideal-du-Moi), який провалився, зазнав невдачі. Священики-педофіли не чекають раю в майбутньому, щоб скористатися якимись речами, вони вже ними користуються, обіцянка раю провалюється, знецінюється, для персонажів фільму стає очевидним, що обіцянка хибна, віра піддається сумніву.

Цей провал Ідеалу-Я виразний як для панотця Джеймса, так і для Джека. Джек не знаходить для себе в церкві опори, його обіцянки зраджені батьком-спокусником, панотець Джеймс почувається винним, тому що він не зміг замінити поганого батька на доброго, він провалився як священик для Джека, а також виявився нездатним надати підтримку як батько своєї доньки, яка депресивно-суїцидна.

Ми можемо спостерігати у фільмі, як панотець Джеймс спочатку все ж таки намагається знайти допомогу у єпископа і свого колеги отця Лірі, проте після того, як не знаходить у них підтримки та опори, після спалення своєї церкви, він чує промову своїх парафіян як ту, що звинувачує, ототожнює його як частину церкви зі священиками-педофілами, особливо у ситуації з батьком дівчинки-підлітка, з якою Джеймс розмовляв дорогою. У сновидінні батько Джеймс бачить невиразні обличчя всіх своїх співрозмовників, що зливаються в одне – обличчя його вбивці, обличчя обвинувача. Намагаючись знайти вихід, він послідовно користується різними захистами: спочатку він вдається до аддикції – алкоголю, який давав йому втіху в минулому, потім до агресії, стріляючи в барі, він також має намір вдатися до уникнення, спробувавши полетіти в Дублін. Однак усі ці рішення виявляються недостатньо хорошими, щоб упоратися із ситуацією.

Панотець Джеймс у результаті вдається до меланхолійного захисту – інкорпорації, або інкорпоративної ідентифікації з об’єктом. Це механізм захисту від втрати, від провалу, який сприяє уникненню примітивної агонії, канібалістичний механізм, який відбувається на орально-садистичній стадії, коли оральний об’єкт займає місце Власного Я. У даному випадку священик регресує до цього захисту, ідентифікуючись із Христом, інкорпоруючи його в себе. Ставши Христом, який дає себе вбити, щоб спокутувати гріхи всіх людей, він відновлює таким чином Ідеал-Я, він стає по-справжньому «добрим» священиком.

Сліди попереднього меланхолійного захисту, інкорпортивної ідентифікації зі своєю дружиною, також помітні у фільмі, коли батько Джеймс, у відповідь на скаргу доньки, що образ померлої матері тьмяніє з часом, відповідає, що для нього цей образ, як і раніше, яскравий, він не потребує фотографіях або інших нагадуваннях про неї, стіни його спальні незаймані, на них немає нічого, крім розп’яття. При інкорпорації немає втрати об’єкта, об’єкт лише відсутній в реальності, але є присутнім у самому суб’єкті, зайнявши місце Я.

Певною мірою донька підказує йому рішення, розповівши про те, що якийсь письменник-самогубець, склавши список найвідоміших особистостей-самогубців, включив туди Христа. Панотець Джеймс погоджується з оцінкою вчинку Христа як самогубства, і, наприкінці фільму, приймає це рішення як остаточний вихід – помолившись перед розп’яттям, іде на обумовлену зустріч зі своїм убивцею.

file_596363_calvary-movie-review-0862014-161339

Панотець Джеймс відновлює Ідеал-Я шляхом інкорпоративної ідентифікації з Христом, прийнятті на себе провини за недосконалість оточуючих його людей, прийнятті покарання за цю провину і тим самим спокуті гріхів усіх своїх парафіян. У цьому сенсі він досягає меланхолійного тріумфу, здобувши всемогутність, ставши Богом.

Фільм змушує задуматися про багато речей, і у тому числі про те, чому люди обирають такі рішення, як панотець Джеймс, якою мірою його рішення, будучи деструктивним для нього самого (бо, хоч і припиняє його страждання, проте припиняє і все інше в його житті, призводить до смерті, яку неможливо скасувати), також чинить подібний вплив на інших людей. Донька Джеймса, яка страждає від глибокої самотності, позбавляється свого батька, якого їй і так бракувало після його відходу в священики, вже й у реальності. Можна поставити запитання і про те, чи втілився б намір Джека вбити священика, якби Джеймс не погодився з ним і не прийшов на зустріч, тим самим давши можливість цьому наміру реалізуватися.

Позірна невідворотність фіналу у фільмі викликається глибоким розчаруванням у житті меланхоліка, ілюзії якого розбиті, обіцянки зраджені, і якому здається, що виходу з цього немає, тому що він їх не бачить, у них більше не вірить, або ж не хоче бачити і вірити, оскільки вчергове боїться розчарування, зради та обману.

MV5BY2RkNWU5YTMtZTk3OC00MDk4LWJhYmItZmRiMDE0MjYwMzk4XkEyXkFqcGdeQXVyMjMxMDgyNzU@._V1_SY1000_SX1500_AL_


Залишити відповідь