Жижек: Як читати Лакана / Вступ

  • Автор запису:
  • Категорія запису:Статті

Передруковано із дозволу джерела: http://dreamwork.org.ua//славой-жижек-как-читать-лакана/вступление/#note-1020-1

Давайте практикуватися у легкому промиванні власних мізків  1.

20091029_4309zizek2_w

Столітню річницю видання “Тлумачення Сновидінь” Фройда (2000 року) супроводжував новий виток тріумфалістських заяв про смерть психоаналізу. Нібито з новими досягненнями в нейронауці психоаналіз нарешті знайшов своє заслужене місце в комірці донаукового обскурантистського пошуку прихованого сенсу, в одній компанії з сонниками та священиками. Як казав Тод Дуфресне Дуфресне 2, в історії людської думки ніхто так сильно не помилявся щодо її принципів, як Фройд, хоча деякі згадували також і Маркса. І тому не дивно, що за ганебною “Чорною Книгою Комунізму” 3, що описує всі злочини комунізму, вирушила “Чорна Книга Психоанілизу” 4, що вказує на теоретичні помилки і клінічний обман психоаналізу. Принаймні завдяки цим негативним зауваженням будь-хто може помітити ґрунтовну близькість марксизму та психоаналізу.

І все ж у цьому жалобному красномовстві дещо можна виявити. Століття тому Фройд, щоб вказати на місце психоаналізу в історії людства, розробив ідею про три послідовні викриття людського нарцисизму. Спочатку Коперник вказав нам на те, що Земля обертається навколо Сонця і, таким чином, позбавив нас центрального місця у Всесвіті. Пізніше Дарвін продемонстрував нам, що своїм походженням ми зобов’язані сліпій еволюції, чим і позбавив нас привілейованого місця серед інших живих істот. І, нарешті, коли Фройд виявив у психічних процесах панівне вплив несвідомого, стало зрозумілим, що навіть Его не є господарем власного дому. Але сьогодні, через сто років після Фройда, нам відкривається ще більш лякаюча картина, оскільки останні наукові відкриття схоже додають цілу серію подібних викриттів нарцисичного образу людини: наш мозок виявляється лише обчислювальною машиною для обробки даних, а наше відчуття свободи та автономії є лише ілюзією користувача цієї машини. І, отже, беручи до уваги сучасну нейронауку, психоаналіз вже позбавлений колишнього підривного потенціалу, і належить швидше до застарілого гуманістичного поля, яке піддається згаданим викриттям.

Чи дійсно психоаналіз застарів? Схоже, що це так, до того ж на трьох взаємопов’язаних рівнях:

1/ на рівні наукового знання психоаналіз було замінено когнітивно-нейробіологічною моделлю людської свідомості

2/ на рівні психіатричної клініки психоаналіз відступає під натиском таблеток та біхейвіористської терапії

3/ в полі соціального, зважаючи на домінування сьогоднішньої гедоністичної вседозволеності, ідеї психоаналізу про придушення сексуальних бажань особистості соціальними нормами і образом соціуму не спроможні.

Але, на відміну від тих, хто вказують у своїй критиці Фройда на “очевидні” факти, я постараюся вказати на те, що саме сьогодні настає час психоаналізу. Читаючи Фройда через Лакана, через те, що Лакан назвав “поверненням до Фройда”, вдається розрізнити ключові аспекти думки Фрейда. Для Лакана це повернення не було поверненням до того що Фройдом сказав, але поверненням до центру фройдистської революції, яку й сам Фройд усвідомлював не в повному обсязі.

Це повернення Лакан почав з лінгвістичного прочитання всієї будівлі психоаналітичної думки, прочитання, яке можна висловити однією з його найвідоміших фраз: “несвідоме структуроване як мова”. Це поширене уявлення про несвідоме як область ірраціональних прагнень, протилежних раціональної свідомої особистості, Лакан пов’язує з романтичною Lebensphilosophie (філософією життя), абсолютно непов’язаною з ідеями Фройда. Фройдистське несвідоме викликало такий скандал не через твердження про те, що раціональна особистість перебуває під впливом ірраціональних інстинктів, але тому що він продемонстрував те, що несвідоме слідує власній мові та логіці — що несвідоме думає і говорить. Несвідоме — це не резервуар диких прагнень, який має бути завойований Его, але те місце, у якому говорить травматична істина. Саме з цього випливає те, яким чином Лакан трактує слова Фройда про “wo es war, soll ich werden” (там де було Воно, має бути Я) не як “Его має завоювати Ід”, але як “я маю наважитися наблизитися до власної істині”. “Там” на мене чекає не якась глибинна Істина, з якою я маю ідентифікуватися, але нестерпна істина, з якою я маю навчитися жити.

Тоді яким чином ідеї Лакана відрізняються від ідей інших психоаналітичних шкіл і від ідей самого Фройда? Першим, що впадає у вічі, є філософський тон теорії Лакана. З точки зору Лакана, психоаналіз у своїх основах є не теорією та технікою лікування психічних порушень, але теорією та практикою, що зіштовхує людей з найбільш радикальними вимірами людського існування. Згідно з Лаканом, психоаналіз не допомагає людині пристосуватися до вимог соціальної реальності, але пояснює як те, що називається “реальністю”, первісно структуроване. Він не тільки допомагає людині прийняти витіснену істину про себе, але вказує на те, як вимір істини проявляється в людській реальності. Згідно з Лаканом, навіть такі патологічні утворення як неврози, психози і перверсії мають гідність ґрунтовного філософського відношення до реальності. Коли я страждаю від обсесивного неврозу, ця “хвороба” забарвлює всю повноту моїх стосунків із реальністю та визначає всю структуру моєї особистості. Основним пунктом лаканівської критики інших психоаналітичних шкіл була їхня клінічна спрямованість, тому що, на думку Лакана, метою психоаналітичного лікування є не благополуччя пацієнта, і не успішне соціальне життя, і не особиста самореалізація, але зустріч з основними вимірами та глухими кутами його/її бажання.

Основні інструменти цього лаканівського “повернення до Фройда” покоїлися поза сферою психоаналізу. Для того, аби розкрити таємні багатства думки Фройда, Лакан звернувся до еклектичної серії теорій — від лінгвістики Соссюра, через структурну антропологію Леві-Стросса, до математичної теорії та філософії Платона, Канта, Гегеля і Хайдеггера. Не секрет, що основні концепції Лакана не мають відповідності в теорії Фройда, адже Фройд ніколи не згадував про тріаду Уявного, Символічного та Реального, він ніколи не говорив про “великого Іншого” як про символічний порядок, і він не говорив про “суб’єкт”, а говорив про “Его”. Лакан користувався поняттями, запозиченими з інших дисциплін, щоб вказати на чіткі відмінності, які вже були у думки Фройда, навіть якщо він їх не усвідомлював. Наприклад, якщо психоаналіз є “лікуванням розмовою”, якщо патологічні порушення у ньому зцілюються з допомогою лише слів, тоді йому слід покладатися на певне відношення до мови. Теза Лакана полягає в тому, що Фройд не усвідомлював того відношення до мови, яке малося на увазі його власною теорією та практикою, і що ми зможемо продумати це відношення, якщо звернемося до лінгвістики Соссюра, теорії акта висловлювання та діалектики Гегеля.

Лаканівське “повернення до Фройда” призвело до створення нових теоретичних засад психоаналізу з певними серйозними наслідками і для самої аналітичної клініки. Суперечки, розбіжності, і навіть скандали супроводжували Лакана на його шляху. Його не тільки виключили з Міжнародної Психоаналітичної Асоціації (у 1953 році), але також його провокаційні ідеї непокоїли багатьох прогресивних мислителів, від критичних марксистів до феміністок. І, більш того, в західному університетському середовищі його зазвичай вважають одним із постмодерністів або деконструктивістів, хоча він явно не вміщується у просторі, визначеному цими ярликами. Протягом всього свого життя Лакан переростав ті ярлики, які прикладали до його імен: феноменолог, гегельянець, хайдеггеріанець, структураліст, постструктураліст, — і в цьому немає нічого дівного, адже головною рисою його вчення була постійна критична оцінка власних вчинків і думок.

Лакан був жадібним читачем та перекладачем. Психоаналіз був для нього методом читання текстів, вербальних (мови пацієнта) і написаних. Не може бути іншого способу читання Лакана, окрім як практикуючи його спосіб читання, читання чужих текстів разом із Лаканом. Саме тому в кожному розділі цієї книги уривки з Лакана будуть зіштовхуватися з іншими фрагментами: з літератури, з мистецтва, з популярної культури та ідеології. Точка зору Лакана прояснюватиметься за допомогою лаканівського читання іншого тексту. Другою особливістю цієї книги є повне виключення теорії Лакана про те, що відбувається під час психоаналітичного лікування. У першу та останню чергу Лакан був практикуючим аналітиком, і клінічні проблеми пронизували все, про що він писав чи говорив. Навіть коли він звертався до Платона, Хоми Аквінського, Гегеля і К’єркегора, це звернення завжди слугувало меті прояснення певних клінічних проблем. Ця повсюдна поширеність клінічних проблем і є причиною їх виключення в цій книзі, адже якщо з клінічним ми можемо зустрітися скрізь, тоді ми можемо виключити його з нашого дослідження та зосередитися на його ефектах, на тому, як клінічне забарвлює все не-клінічне, що і буде дійсною перевіркою його центрального розташування.

Вместо того, чтобы объяснять Лакана исходя из его исторического и теоретического контекста, в этой книге мы будем использовать Лакана для объяснения наших социальных и либидинальных затруднений. Мы не будем пытаться предоставить непредвзятые суждения, а будем упражняться в партизанском прочтении, ведь частью теории Лакана является понимание частичности каждой истины. Само лаканианское прочтение Фрейда является свидетельством силы подобного способа чтения. Томас Стернз Элиот в своих “Примечаниях к определению культуры” писал, что бывают моменты, когда встаёт необходимость выбора между сектанством и неверием, например, когда единственным способом сохранения живой религии является сектантское отделение от её основного течения. И именно благодаря такому сектантскому отделению, благодаря выходу Лакана из Международной психоаналитической ассоциации, Лакан сохранил живым учение Фрейда. И сегодня именно нам предстоит сохранить живым учение

Замість того, щоб пояснювати Лакана виходячи з його історичного та теоретичного контексту, у цій книзі ми будемо використовувати Лакана для пояснення наших соціальних та лібідинальних труднощів. Ми не намагатимемося надати неупереджені судження, а вправлятимемося в партизанському прочитанні, адже частиною теорії Лакана є розуміння частковості кожної істини. Саме лаканівське прочитання Фройда є свідченням сили такого способу читання. Томас Стернз Еліот у своїх “Примітках до визначення культури” писав, що бувають моменти, коли виникає необхідність вибору між сектанством і зневірою, наприклад, коли єдиним способом збереження живої релігії є сектантське відокремлення від її основної течії. І саме завдяки такому сектантському відділенню, завдяки виходу Лакана з Міжнародної психоаналітичної асоціації, Лакан зберіг живим вчення Фройда. І сьогодні саме нам належить зберегти живим вчення Лакана 5.

До розуміння Лакана

Якщо проігнорувати невеликі рідкісні тексти (передмови і післямови, інтерв’ю і т.д.), то спадщину Лакана можна легко розділити на дві групи: семінари (щотижня проводилися перед публікою, що збільшувалася з кожним роком протягом кожного навчального року, починаючи з 1953 і до самої смерті) та écrits (теоретичні тексти). Жан-Клод Мільнер якось зазначив, що на відміну від звичного способу протиставлення таємного вербального вчення та друкованих публікацій для більшості, саме écrits Лакана є елітарними, призначеними лише внутрішньому колу, тоді як його семінари адресовані ширшій публіці і тому доступніші. Складається враження, що Лакан спочатку розробляв певну теоретичну лінію якимось прямим і нехитрим чином, з відповідними такому шляху коливаннями і глухими кутами, і вже потім висловлював цю ідею в більш точному і скороченому шифрі. Власне, семінари Лакана та його écrits співвідносяться один з одним так само, як співвідносяться один з одним у психоаналітичному лікуванні мова аналізанта та мова аналітика. На семінарах Лакан діє як аналізант: “вільно асоціює”, імпровізує, перескакує, звертається до своєї публіки, яка, таким чином, опиняється у ролі якогось колективного аналітика. На відміну від семінарів, тексти Лакана більш стислі і шаблонні, в них читач стикається з двозначними непрочитуваними твердженнями, подібними до пророцтв оракулів, що вимагають від читача почати роботу з ними, перевести їх у більш зрозумілі слова і знайти їм приклади. На відміну від звичного академічного викладу, коли автор формулює свою тезу і далі за допомогою аргументації прагне підтвердити її, Лакан не лише залишає цю роботу читачеві, але часто читач серед безлічі взаємовиключних тверджень і подібних оракулу фраз не може розібратися навіть у тому, в чому саме складається теза Лакана. І в цьому сенсі écrits Лакана подібні швидше до  втручань аналітика, метою яких є не надання аналізанту готових тверджень, але підштовхування його до роботи.

Отже що ж треба читати і як читати? Семінари чи écrits? Правильною відповіддю на це питання буде один із варіантів старого анекдоту про “каву чи чай” – бажаю! Звичайно, треба читати і те і інше. Якщо ви візьметеся тільки за Écrits, то нічого не зрозумієте, і тому вам варто, не відмовляючись від читання Écrits, почати читати семінари; але, якщо ви читатимете тільки семінари, ви також нічого не зрозумієте. Це враження щодо того, що семінари більш зрозумілі, ніж Écrits, глибоко помилкові — у них багато коливань та експериментування з різними підходами. Правильним буде прочитання семінару, і потім прочитання відповідного écrit, завдяки чому можна буде “зрозуміти головне” в семінарі. Ми стикаємося з темпоральністю Nachtraeglichkeit (терміну, який незграбно перекладають як “запізнілу дію”), яка властива самому аналітичному лікуванню: Écrits – зрозумілі та ясні, і містять точні формулювання, але ми можемо їх зрозуміти лише після прочитання семінарів, які служать для них основою. Найбільш примітними прикладами будуть: сьомий семінар “Етика Психоаналізу” та відповідний écrit “Кант і Де Сад”, 11 семінар “Чотири Основні Поняття Психоаналізу” та écrit “Місце Несвідомого”, а також варто відзначити вступний écrit “Семінар про пропалий лист”.

Більше половини семінарів Лакана вже доступні французькою. Лакан наділив Жака-Алена Міллера завданням підготовки його семінарів до публікації, визначаючи його як “того (єдиного) хто знає як мене читати”, і в цьому він має рацію, адже безліч його робіт і семінарів є найкращим знайомством з ідеями Лакана. Міллеру вдається так пояснити зовсім неясний уривок з Écrits, що ви можете поставити запитання: “і чому я сам не зміг цього зрозуміти?”.

Notes:

  1. Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis, London: Routledge 1992, p. 307
  2. Todd Dufresne, Killing Freud: 20th Century Culture and the Death of Psychoanalysis, London: Continuum Books 2004.
  3. Le livre noir du communisme, Paris: Robert Laffont 2000.
  4. Le livre noir de la psychanalyse: vivre, penser et aller mieux sans Freud, Paris: Arenes 2005.
  5. Оскільки ця книга служить меті ознайомлення з ідеями Лакана, оскільки вона зосереджена на деяких з його основних концепцій, і тому що цій темі були присвячені мої роботи в попередні роки, тому мені не вдасться уникнути певної міри “канібалізації” своїх вже опублікованих текстів. Як виправдання, можу сказати, що я постарався над тим, щоб надати кожному із запозичених уривків щось нове.

41B8EzwwO8L._SY344_BO1,204,203,200_